Народження дитини – це завжди щастя. Особливо, коли це первісток: нові відчуття, розуміння того, що ти тепер мама і на тобі відповідальність за ще одне життя на цьому світі, бажання сховатися від усіх і просто насолоджуватися щастям материнства. У цей період ти навіть уявити собі не можеш, як можна любити когось так само сильно, як це диво. І думати про майбутніх дітей якось не логічно, бо весь світ сконцентрувався на цій маленькій грудочці щастя, яка тихесенько спить у тебе на руках.
Але через деякий час, для всіх по-різному, приходить розуміння того, що ти готова до ще однієї дитини.
Як зрозуміти, чи готова ти народити ще одну дитину
Безглуздо радити, коли потрібно заводити дітей і яка різниця між молодшим і старшим повинна бути. Хтось наважується на другого малюка вже за рік після першої вагітності, а комусь потрібно 10 років, щоб зважитися знову пірнути в цей вир. Головне в ухваленні цього рішення – щоб малюк був бажаний, а мама була сповнена сил виховувати двох дітей і більше. Тож давайте розбиратися з головними показниками готовності мами до ще однієї дитини:
- Ти відчуваєш прилив сил, бадьорості протягом тривалого періоду, а не хвилинної слабкості, що нахлинула. Ти розумієш, що організм повністю відновився і готовий до виношування і народження малюка. У тебе достатньо енергії, щоб впоратися з двома дітьми.
- Ти готова відмовитися від кар’єри заради другої дитини. Рішення це осмислене і зважене. Або ж є можливість поєднувати роботу і материнство.
- Ти відчуваєш підтримку з боку чоловіка, близьких людей про готовність прийти на допомогу, приділити увагу старшій дитині, знайти можливість посидіти з молодшеньким. Так зростає впевненість, що на себе-кохану час теж залишиться.
- Старша дитина радує самостійністю і не вимагає надлишку уваги і допомоги. Дуже здорово, якщо з її боку теж лунатимуть прохання подарувати їй сестричку або братика.
Багато жінок картають себе за те, що так і не зуміли налаштуватися на народження другої дитини. Адже всі так звикли жити стереотипами про “нормальну” сім’ю, в якій обов’язково має бути двоє, а то й троє дітей. Але якщо ти готова дарувати ніжність і любов одній дитині, присвячувати їй свій час, намагатися зробити щасливою – чи не в цьому справжнє призначення матері? Невже краще жити за чиїмись правилами, розриватися між двома дітьми і звинувачувати себе за те, що комусь із них приділяєш менше уваги? Отже, це вибір кожного, і ніхто не має права засуджувати чиєсь рішення з цього приводу.
