Нам завжди легко засуджувати людей, якщо вони виявляються в чомусь неправі, а ми в цей час святкуємо перемогу, що саме наші думки чи дії заслуговують на найвищу увагу оточуючих, вражаючи своєю правильністю і точністю у вирішенні тієї чи іншої проблеми. Адже бути на кону, переконаною у своїй правоті, завжди легше й респектабельніше. Тому й жахливо складно визнавати свою провину, помилки, коли навіть сама розумієш, що неправа.
Чому ми завжди виправдовуємося, навіть якщо зробили явну помилку?
Боїмося втратити авторитет. Особливо ніяково визнавати свою поразку молодій мамі перед її дітьми. Покаравши дитину несправедливо, часом дуже складно дивитися в її очі, сповнені бажанням негайно перед нею вибачитися. Тому й не хочеться зайвий раз показувати тому, хто від тебе повністю залежить, що ти неправий і зробила величезну помилку, позбавивши його можливості пояснити свою версію того, що сталося. Не хочеться – але потрібно. Адже тільки так налагоджуються довірчі стосунки між дітками та їхніми батьками. Особливо, якщо останні не будуть соромитися своїх помилок і проколів у вихованні.
Страх визнати свою поразку. Наприклад, що лежить в основі одвічної боротьби за місце під сонцем між невісткою і свекрухою? Звичайно ж – постійний доказ того, хто з них неправий. І дати зрозуміти мамі чоловіка, що її метод лікування онука виявився набагато ефективнішим, – це все одно, що повністю здатися перед її могутністю і позбутися статусу “сучасна всезнаюча мати”. Тому стосунки між цими двома жінками часто залишаються натягнутими і, м’яко кажучи, нестерпними.
Намагаєшся виправдатися перед неминучістю. Такий собі спосіб переконати саму себе, що все ще буде добре, життя налагодиться, і чорна смуга нарешті закінчиться. Коли, проживши з чоловіком кілька років, розумієш, що робиш величезну помилку, продовжуючи жити з ним під одним дахом заради дітей. Починаєш шукати плюси вашого з ним подружнього життя, розглядати людину тільки з позитивного боку, переконуєш себе в тому, що ти була в усьому неправа і тепер просто зобов’язана все виправити. Але, насправді, це суцільний самообман, який може зіпсувати майбутнє вам обом. Тож краще одразу собі зізнатися, що це кінець, ніж обманювати одне одного порожньою нещирістю.
Чому важливо визнавати свої помилки?
Гідно прийняти поразку – доля сильних. Тому не варто боятися осуду, зарозумілих і поблажливих поглядів у свій бік. Адже визнаючи свої помилки, ви тим самим даєте зрозуміти і собі, і оточуючим, що готові працювати над собою, щоб усе виправити.
Не варто пускати в хід порожні аргументи, яким не під силу вас виправдати: завравшись ще сильніше, вам буде важко потім довести, що надалі таке більше не повториться, і вам можна довіряти.
