Помада з’явилася у жіночих руках так давно, що майже неможливо простежити її походження. Ще Месопотамія, що розташовувалася на території найдавнішої з людських цивілізацій, могла похвалитися цим атрибутом краси. Красуні того часу змішували бджолиний віск, тваринний жир і барвник із тих продуктів, що були під рукою. Але як змінювалася помада з плином століть і чим користувалися представниці інших століть?
Як розвивалася історія губної помади?
У Стародавньому Єгипті та Стародавній Греції дуже цінувалися губи темного кольору, щоправда, тоді не було в моді збільшення губ, а віталася смужка, що зливалася в тоненьку ниточку. Дами змішували той самий тваринний жир із бджолиним воском і суриком. Отриманий із свинцевих білил сурик мав необхідний червоний колір, але красуні, які користувалися такою своєрідною помадою, не жили довго й мали низку проблем зі здоров’ям.
Що стосується красунь, які жили на території Київської Русі, то вони вдавалися до більш здорових методів прикрашання своєї зовнішності. У хід йшли малина, сік червоного буряка, а згодом — товчена цегла.
Слід зауважити, що в епоху Середньовіччя традиція підкреслювати губи та фарбувати обличчя, в принципі, втратила свою актуальність. Церква жорстоко карала жінок, які наважилися якось виділити свою зовнішність.
Однак настали століття Просвітництва, і суворі вимоги церкви перестали бути актуальними. Англійська королева Єлизавета І із задоволенням підкреслювала свої губи яскраво-червоною помадою. У хід йшли сухі пелюстки троянд або герані, змішані з воском.
А в XVIII столітті з’явилася запашна мазь із яблук і жирів за велінням кардинала Рішельє. Той дуже любив намащувати кінчик носа або верхню губу таким желе і постійно вдихати яблучний аромат. Мазь отримала назву «помада» від французького слова pomme (яблуко). Додати до такої суміші барвник залишалося вже зовсім небагато.
Мине ще чимало років, перш ніж історія помади вийде на новий виток. У 1903 році на всесвітній виставці в Амстердамі громадськості було представлено засіб на основі касторової олії та бджолиного воску з барвниками. Загорнутий у папіросний папір фарбувальний олівець мав шалену популярність і ціну, завдяки якій ним користувалися лише обрані. Надалі помада продавалася у спеціальних баночках і мала різні наповнювачі та кольори.
І лише через кілька десятиліть з’явився футляр із поршневим механізмом, який дозволив помаді потрапити до косметички кожної жінки та закріпив за нею славу фаворитки жіночої косметики
