Дитина ігнорує вказівки батьків. Дитина діє всупереч. Є бажання покарати її за неналежну поведінку, навчити поводитися по-іншому. Але покарання не завжди є ефективною настановою. Малюк має відчувати наслідки свого поганого вчинку, але не як покарання.
Чим замінити систему виховання, засновану на покараннях і винагородах?
Ви маєте обережно реагувати на неслухняність дитини, адже те, що для нас є покаранням, для неї може бути нагородою і навпаки. Пам’ятайте, що найціннішою з винагород для малюка є увага батьків або важливого для нього дорослого, тож тривале обговорення правопорушення часто є посиленням небажаної поведінки, адже завдяки цьому діти привертають увагу зайнятих батьків, що не мають часу на щоденній основі, або вихователя, який має багато інших дітей під наглядом. І якщо школяр прибрав кімнату, а дорослий розкритикував його за залишені шкарпетки, це є негативним підтвердженням бажаної поведінки, тож не очікуйте, що дитина прибиратиме наступного разу.
Дії, які мають відповідати нашим словам, ми маємо ретельно та своєчасно продумувати та планувати. Якщо дитина поводилася вкрай неадекватно і ми здивовані, варто приділити час, щоб подумати, які виховні заходи слід застосувати. Ми повідомляємо про це синові чи доньці, наприклад: “Я дуже здивований і стурбований з приводу твоєї поведінки, я маю трохи подумати, що робити”.
Ми не повинні прагнути покарати дитину, а повинні встановлювати межі – наслідки повинні нагадувати їй “Стоп! Я не можу продовжувати так поводитися”.
Краще використовувати короткострокові наслідки, наприклад: “Сьогодні ти більше не будеш дивитися мультфільми”, ніж “Тобі заборонено дивитися мультфільми цілий тиждень” – так легше переконатися, що вони застосовуються, і ви можете використовувати їх частіше.
Що ясніший взаємозв’язок між небажаною поведінкою та її наслідками, то краще – малюк може вчитися на помилках.
Що менше слів, то краще
Підкреслимо логічні наслідки бажаної поведінки, її плюси, наприклад: “Коли ти заспокоїшся, то зможеш сам обрати десерт”, “Якщо ти поводитимешся чемно, ми зможемо довести гру до кінця”.
Більш ефективно спонукати дитину поводитися якось інакше, а не оголошувати про намір
