Не завжди старання батьків дають позитивні результати. Особливо, коли справа стосується дитячої самостійності та впевненості в собі. Чергове прохання мами сісти і спокійно підготуватися до завтрашньої контрольної закінчується дитячим “не можу” або “у мене не вийде”. І мама, піклуючись про позитивну оцінку свого чада, сідає поруч і починає разом із дитиною “зубрити” алгебру. Але якби справа стосувалася тільки навчання.
Постійні відмазки, які часто чергуються зі слізливими поглядами, стають невід’ємною частиною розпорядку дня бідного синочка чи донечки.
Звідки береться дитяче “не можу”?
Найчастіше причиною дитячої боязкості та повної відсутності бажання щось зробити самому є надмірна гіперопіка над дитиною її ж батьками. Турботливі мама з татом настільки звикли абсолютно все робити за своїм чадом, приймати за нього рішення, що породили глобальну проблему: він не в змозі виконати елементарного завдання без допомоги дорослих.
Часто діти починають користуватися батьківською добротою і їхнє дитяче “не можу” стає засобом маніпуляції для досягнення своїх цілей. А рідні вірять, бо в їхній голові не вкладається, як можна не допомогти дитині, яку вони так шалено люблять.
Постійні докори та постійний тиск на дитину з боку дорослих теж закладає передумови до дитячої невпевненості та замкнутості в майбутньому. Діти бояться осуду та покарання, якщо зроблять щось не так. Від цього з’являються різні комплекси, невід’ємною частиною яких і є те саме “не можу”.
Як батькам реагувати на дитяче “не можу”?
- Вселяйте в дітей упевненість. Звичайно ж цим потрібно займатися, ще коли малюк тільки починає робити свої перші кроки. “У тебе все вийде”, “ти молодець”, “трошки зусиль, і ти обов’язково з цим упораєшся”, “я знаю, що це завдання не з легких, але в тебе це чудово виходить”, – усі подібні фрази чудово підбадьорюють похмуру дитину та зароджують у ній упевненість у собі та своїх силах.
- Говоріть про наслідки. На чергове прохання тата допомогти йому в саду син відповідає “я з цим не впораюся”. На що батько може відповісти: “я тобі допоможу і покажу, як правильно обрізати дерева. Адже ти справжній чоловік. Твій обов’язок вміти робити те, що, можливо, в майбутньому тобі доведеться робити, будучи вже главою свого сімейства. Ти ж не хочеш, щоб важкі ножиці тримала в руках твоя кохана дружина?”.
- Завжди запитуйте думку дитини. Нехай розповість, а який вона бачить вихід із ситуації. Донька: “мам, я не можу виконати цей гімнастичний трюк. Напевно, мені доведеться відмовитися від змагань”. Мама: “Кинути все – це найлегше, що можна зробити. А який, по-твоєму, вихід із цієї ситуації ще є, щоб усе-таки взяти участь у змаганнях?”.
Виходячи з перерахованого вище, можна зробити висновок, що в будь-якій ситуації з дитиною потрібно розмовляти, шукати причини її “не можу”, щоб у майбутньому подібні фрази ви чули дедалі рідше.
