Усі батьки мріють про слухняних дітей, які беззастережно виконують вимоги дорослих і, що найголовніше, вміють адекватно слухати маму з татом і робити правильні висновки з прочитаних їм лекцій з виховання.
Але, як показує практика, чергова спроба мами пояснити синові, що перебивати дорослих не можна, закінчується крахом: хлопчик починає протестувати проти такої розмови, затуляє вуха, загалом, робить усе можливе, аби його залишили у спокої та припинили навчати його, як треба жити.
Причини дитячого непослуху
Занадто високі вимоги до дитини. Якщо батьки постійно “пилятимуть” своє чадо, читатимуть йому нотації з приводу і без, вимагатимуть від нього занадто багато (щодо навчання, секційних занять), то таким чином він буде висловлювати свій протест, повністю ігноруючи спроби мами з татом з ним поговорити.
Батьки не можуть знайти спільну мову між собою. Коли думка тата повністю розходиться з думкою мами з приводу виховного процесу їхніх дітей. Не беручи до уваги позицію одного з батьків, інший зовсім по-іншому намагається знайти вихід із ситуації, тим самим підриваючи авторитет першого в очах дитини. Бачачи подібні розбіжності, син чи донька так само можуть аргументувати свою поведінку: що мовляв, “я не буду цього робити, мені тато дозволив” або “мама дозволила мені посидіти за планшетом 40 хвилин, не те що ти всього лише 20”.
Дитина не хоче, щоб батьки втручалися в її особистий простір. Через впертий характер або ж недостатні довірчі стосунки малюк може не захотіти ділитися з мамою й татом про те, як минув його день у школі, чи має він симпатію до когось, хто його найкращий друг. І поведінка, коли діти затуляють вуха, перебивають дорослих, свідчить лише про те, що ті надто завзято намагаються випитати в них подібну інформацію, навіть іноді погрожуючи покаранням.
Що робити батькам, якщо дитина їх не слухає?
Перше, що потрібно зробити на шляху до здорового спілкування зі своєю дитиною – перестати на неї тиснути. Не хоче говорити – залиште в спокої, нехай заспокоїться. Якщо й через деякий час поведінка залишиться такою самою – тоді слід мамі, але тільки без криків, пояснити, як їй неприємно від того, що її абсолютно не слухають і вдають, ніби вона порожнє місце.
Не потрібно ставити зайвих запитань, просто спілкуйтеся, як спілкувалися, непомітно для дитини переводячи розмову в потрібний вам бік.
І головне: батьки не повинні тягнути ковдру кожен на себе, навіть якщо у вас абсолютно різні погляди на виховання дітей. Не потрібно, щоб ваше чадо стало свідком ваших розбіжностей. Заради щастя вашої дитини ви маєте знаходити компроміси, спільні рішення, щоб малюк бачив вашу згуртованість і не метушився у своїх міркуваннях, кого ж слухати насамперед і чи потрібно взагалі когось слухати.
